Йдеться про положення Закону, яким передбачено, що національні комісії регулювання природних монополій є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України та діють на підставі положень, що затверджуються главою держави. Також заперечувалося положення, що комісії складаються з голови та не менше двох членів комісії, яких призначає за поданням Прем’єр-міністра на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Питання залишаються

Справу було відкрито за конституційним поданням 60 народних депутатів, які стверджували, що зазначені вище положення Закону не відповідають статтям 8, 19, 106, 116 Конституції України, оскільки утворення, реорганізація та ліквідація центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів, належить до повноважень Уряду, а не Президента.

Натомість глава держави у своєму поданні від 28 травня щодо неправомірності призначення оновленого складу НКРЗ посилається на той же Закон «Про природні монополії». Щоправда, тільки в цілому та на статтю 4 зокрема, у якій зазначено, що НКРЗ є органом регулювання у сфері зв’язку і утворюється відповідно до Закону «Про телекомунікації».

Тобто із ухваленням рішення Конституційним судом питання, чи підпадає НКРЗ під дію Закону «Про природні монополії», вирішено остаточно. Тож одне із обґрунтувань Президента щодо неконституційності прийняття Кабміном постанов про призначення нового складу НКРЗ «відпадає». Проте правова колізія щодо невідповідності Закону «Про телекомунікації» Конституції залишається. Згідно з першим, призначати голову та членів НКРЗ може тільки Президент (стаття 20).

Вердикт

КСУ, розглядаючи порушені в конституційному поданні питання, виходив з того, що, відповідно до положень пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України, повноваження Президента визначаються виключно Основним Законом. На цю обставину Конституційний Суд неодноразово вказував у своїх актах.

Ухвалюючи в 2000 році Закон «Про природні монополії» і закріплюючи за Президентом повноваження, зазначені в положеннях статті 11, Верховна Рада діяла відповідно до обсягу конституційної компетенції глави держави, визначеного у статті 106 Конституції, зокрема щодо можливості формувати центральні органи виконавчої влади і регламентувати їхню діяльність.

Проте Законом «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222 редакцію статті 106 Конституції було змінено. У нових положеннях зазначеної статті відсутні повноваження глави держави щодо формування центральних органів виконавчої влади та регламентування їхньої діяльності його актами.

Відтоді Президент може унормовувати діяльність лише тих органів, щодо утворення яких і керування якими він має конституційні повноваження.

Таким чином, за висновком вищої судової інстанції країни, з набуттям чинності вказаних змін до Конституції суперечливі положення статті 11 закону щодо утворення та ліквідації комісій, затвердження положень про комісії, призначення та припинення повноважень голови комісії, її членів Президентом за поданням Прем’єр-міністра не відповідають Основному Закону.

За приписом частини другої статті 19 Конституції, органи державної влади та Президент зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України. Оскільки суперечливі положення статті 11 Закону «Про природні монополії» не відповідають статтям 8, 19, 106 Конституції, то КСУ визнав їх неконституційними. Рішення є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Нагадаємо, що тією ж статтею 20 Закону «Про телекомунікації» і положеннями статті 2 Указу Президента «Про Національну комісію з питань регулювання зв’язку України» від 21 серпня 2004 року невдоволені ще 55 народних депутатів. За їхнім поданням відкрито конституційне провадження, справа знаходиться на стадії підготовки до розгляду на засіданні Суду.