З океану планують підняти перший в історії оптоволоконний трансатлантичний кабель

Інженери розпочали підйом із дна Атлантики історичного трансатлантичного кабелю TAT-8 — першої волоконно-оптичної лінії, що з’єднала США, Велику Британію та Францію у 1988 році. Проект став поворотною точкою для глобальної телекомунікаційної інфраструктури.

Перший оптоволоконний міст через Атлантику

TAT-8 використовував одномодове волокно з довжиною хвилі 1,3 мкм та оптоелектронні ретранслятори зі швидкістю передачі близько 280 Мбіт/с. За сучасними мірками, це скромний показник, але наприкінці 1980-х система вважалася технологічним проривом.

Загальна довжина лінії становила майже 6000 кілометрів. Через кожні кілька десятків кілометрів розташовувалися ретранслятори – вони знаходилися в герметичних сталевих корпусах, розрахованих на тиск на глибині до 8000 метрів.

Цей принцип досі є основою більшості магістральних підводних ліній.

Кабель прийшов на зміну мідним трансатлантичним лініям та фактично запустив нову еру міжнародного зв’язку. У роки широко обговорювався міф у тому, що акули пошкоджують підводні кабелі. Реальні випадки були рідкісними, але індустрія все ж таки впровадила додатковий захист — тонкий металевий шар, який отримав назву fish-bite protection.

Демонтаж та переробка

Сьогодні TAT-8 витягають із дна океану за допомогою спеціалізованих дизельних суден, оснащених гакоподібними захватами. Разом із кабелем піднімають ретранслятори, захисні елементи fish-bite та мідні провідники.

Роботи виконує компанія Subsea Environmental Services – один з небагатьох операторів, що спеціалізуються на утилізації.

Після підйому обладнання сортують за матеріалами: скло, мідь, сталь та електронні компоненти. Далі сировину відправляється на переробку, де її використовують для виробництва нових виробів.

Таким чином, система, яка майже чотири десятиліття забезпечувала зв’язок між континентами, завершує цикл вже як джерело вторинних матеріалів для сучасної інфраструктури.